Дизайн інтер’єра

Дизайн інтер’єра

Історія виникнення дизайну інтер`єрів

Першим джерелом дизайну інтер`єрів було прагнення людей до внутрішнього прикрашання помешкань. Теперішні ж дизайнери інтер`єру працюють разом із архітекторами, замовниками, підрядчиками, будівельниками та постачальниками, приймаючи рішення про розміри і структуру простору, обладнання, типу меблів та матеріалів.
Так як люди перебувають більшу частину часу під дахом, гарно спланований інтер`єр має велике значення в забезпеченні їх психологічного комфорту.

Історія.

Історія дизайну інтер’єрів визначається розвитком художніх стилів й оснащенням будинку. Цей розвиток формувався під впливом культур та звичаїв, клімату та наявних матеріалів, наукових винаходів і торгівлі, від подій в економіці, політиці й соціальному житті.
Єгипет в класичному стилі.
Найбільш повно оснащення інтер’єрів наведено в культурі Стародавнього Єгипту (4500-633 до н.е.). Багато предметів дійшли до нашого часу завдяки кліматичним умовам, а також особливостям віровподобань стародавніх єгиптян. Вже в той стародавній період єгипетської культури були відпрацьовані основні форми стола, табурета, стільця й сундука. Стародавні греки (2000-30 до н.е.) додали до розробки цих основних єгипетських типів власне прагнення до простоти і особливої розробленості форми. Класичні гречеські ордери й орнаменти були пізніше запозичені римлянами, а потім поширились по усьому цивілізованому світу. Технічна майстерність стародавніх римлян (753 до н.е. – 330 н.е.) відзначилася у винаході ними арки, своду й куполу. Принцип арки глибоко вплинув на характер інтер’єру та меблів.
Римський стиль
 орнаментації запозичив достатньо мотивів у Дальнього та Ближнього Сходу: шовкові тканини, вузелкові ковдри, мозаїка з типовою східною орнаментацією із мережева та розеток, зображення слонів, фазанів і т.ін.
Готичний стиль. У Середні віки (4-15 вв.), коли європейська спільнота переживала відносний економічний й культурний занепад, відбулася відмова від класичного римського стилю. Готика, найбільш повно відображена кафедральними соборами з їх стрільчастими арками, вітражними вікнами та релігіозними символами, прикрасила собою усю систему художніх уявлень. Розповсюдження й культурний вплив ісламу породив пристрасть до використання геометричного орнаменту та мозаїки в оздобленні підлоги, стін і навіть меблів, особливо у Північній Африці, Іспанії й Східній Європі. Безліч людей тоді жили в укріплених містах або феодальних замках, де замкнений простір виявлявся або занадто тісним й переповненим людьми, або занадто просторим та наскрізь продуваємим вітрами. Бідне побутове меблерування складалося з сундуків, столів, табуретів та лавок.
Ренесанс. Епоха Відродження (1400-1600)
 характерна відродженням класичного декору приміщень. Митці втратили смак до релігіозної символіки та стрільчастої арки, звернувшись за натхненням до класичних архітектурних ордерів, а також античним мотивам листя аканту, волют, міфологічних фігур. В Італії Леон Баттиста Альберті (1404-1472) і Андреа Палладіо (1508-1580)побудували великі та надзвичайно красиві вілли, поєднав класичні композиційні ідеї з науковими досягненнями свого часу й стилем.
Меблі почали декорувати трьохвимірним багатим різьбленням. Стіни почали роз’єднувати на окремі панелі, прикрашаючи їх фресками. В оздобленні підлоги використовували древньоримську традицію мраморної мозаїки та ізразці. Італія стала центром текстильної індустрії, і неймовірні шовка орнаментовані декором, заснованих на персидських й китайських мотивах, почали використовувати для вкривал та драпіровок. Ренесанс поступово розповсюдився по всій Європі – спочатку в Іспанію, потім у Францію й наостанок в Англію, де став основоютюдоровсько-єлизаветинського стилю.
Французькі стилі: від барокко до ампіра. У 17 ст. стиль Ренесансу відступає від чіткого відображення античності й стає занадто вичурним – формується стиль барокко (від іт. barocco – «вичурний»). Версальський дворець, закладений у 1661 для Людовика XIV і є яскравим втіленням барокко. Цей дворець представляє собою анфіладу великих, багато прикрашених помешкань, здатний вмістити багато людей. Його стіни поділені на панелі, заповнені гобеленами, мармуровим оздобленням, дзеркалами або заскленими вікнами. Двері та інші дерев`яні деталі були вкриті різьбленням і, як правило, золочені. Меблі, виконувались голландськими майстрами й оздоблювались золоченим різьбленням або були інкрустовані коштовною деревиною та металом. Було розроблено безліч видів столів та крісел, при цьому кожен мав особливе призначення. Серед декоративних мотивів переважає класичне акантове листя, фігурки купідонів, фрукти та квіти, стилізація під виноградне листя й плющ. Для покриття крісел, вкривал та коврів для підлоги широко використовувались гобелени, а також шовкові тканини, малюнки для яких виконував Шарль Лебрен. Французький дворець встановив той високий рівень королівської розкоші, досягти якої в результаті намагалися усі дворці Європи. 
В епоху панування Людовіка XV виник стиль рококо (фр. rococo, от rocaille – «раковина»
) (1730-1760), в більшості відобразивши смаки поширеного слою заможних торгівців та мілкого дворянства. У заміських шато, в паризьких домах й у самому Версалі були в моді спальні меншого розміру, більш інтимні. Дизайнери того часу почали широко використовувати оздоблення внутрішніх стін штукатуркою, яку потім фарбували в пастельні тона. В орнаменті, все ще багато прикрашеному й різному, тепер домінують хвилясті та закручені лінії. Все це створювало загальний ефект безтурботності, граційності, затишку. При цьому зменшилися розміри меблів, у створюванні яких також домінували криволінійні форми, вигнуті поверхні й гнуті ніжки. Вперше з`являються меблі, призначені для вищого комфорту – шезлонги й оттоманки. Перевага віддається тепер більш тонким та легким тканинам, декорованим мілким малюнком із смуг і хвиль, букетів і раковин. Розповсюдження орієнтальних мотивів у вигляді пагод, фазанів або мавп відобразило захоплення Сходом.
Франція продовжувала диктувати європейську моду й при Людовику XVI, коли ствердився неокласицизм (1760-1789). Відкриття руїн древньоримських споруд у Помпеях у 1748 знову викликало інтерес до класичної традиції. В результаті вибагливо вигнуті поверхні були витиснуті прямими елементами, які нагадували про класичні колони Древнього Риму. В інтер’єрах панує білий колір з легким додаванням золота. Усюди: в ручках крісел, карнизах або в оздобленні дверей – домінує чітка система поділу на основу, ствіл, капітель та антаблемент. Меблі і малюнки тканин характерні мілкою масштабністю й вишуканістю пропорцій.
Воєнні експедиції Наполеона до Єгипту, Греції та Риму досить сильно вплинули на формування французького стилю ампір (фр. empire – «імперія»). Інтерес до римських стародавностей, з`явився вже при Людовику XVI та охоплює тепер більшість стилів й манер античності. В інтер’єрах домінують темні кольори із акцентом на білих колонах, статуях та на драпіровках, вкладаємих за подобою шатра. Стає модним зображення мечів, копій й інструментів воєнного оркестру. Меблі стають дещо великими і трохи заважкими, в їх декорі переважають зображення тварин. Винахід у 1801 році жакардового переплетіння відкрило можливості для створення нових, складно переплетених багатокольорових тканин фабричного виробництва.
Англійські стилі: від барокко до георгіанського. Меблювання англійської готики або наслідування ренесансу тюдоровсько-єлизаветинської епохи в цілому повторювала загальноєвропейські тенденції. Тим не менш, пристрасть англійців до картин природи відобразилась у яскравості розпису стінових панелей, глибоких справжніх тонах й любові до зображень садових рослин в декорі, що робило англійський інтер’єр легко впізнаним.
Англія завжди була більш відомою своєю вишуканістю меблевих майстрів, ніж виробленням загальних концепцій домашнього інтер’єру. Перший найвідоміший меблевий стиль, стиль королеви Ганни (1702-1714) вирізняється вишуканістю при характерних йому легких кручених ніжках й простоті орнаментації. У початковий та середній георгіанський періоди (1714-1765) меблі набувають більш мужній і орнаментований характер.
Відомий майстер Томас Чиппендейл (1718-1779) створював меблі, яка нагадувала по стилю рококо, але з активним використанням готичних й східних мотивів. Ніжки його крісел та столів, як правило, мали кручену форму і завершувались звіриною лапою, яка тримала у кігтях кулю. Меблі Чіппендейла багаторазово копіювали у самій Англії, в Германії й у Сполучених Штатах Америки.
Пізній георгіанський стиль в Англії схожий із французьким неокласицизмом. Художники-дизайнери Роберт Адам (1728-1792), Джордж Хепплуайт (пом.1786) та Томас Шератон (1751-1806) створюють інтер’єри і меблеві гарнітури, широко використовуючи класичні римські деталі. Кімнати фарбувались у пастельні тона та декорувалися складними гірляндами з ліпнини й завитками з білого гіпсу. У нишах встановлювались оригінали або копії римських статуй, популярністю користувалися окремо стоячі колони. Невеликі меблі, з прямими ніжками, спинки крісел виконувалися у формі серця або декоративного щита.
Американські стилі: від ранньоамериканського до грецького відродження. Ранні американські інтер’єри відобразили смаки, характерні для тих європейських країн, звідки були родом американські колоністи. Меблі складалися або із привезених з Європи предметів, або з їх грубих імітацій, зроблених із місцевих порід дерева і домотканих тканин. В більшості меблі відображали англійський вплив, був то стиль короля Якова, Вільгельма або Марії Тюдор. На південному заході Сполучених Штатів іспанські меблеві традиції змішувалися із індійськими мотивами.
Американський георгіанський період характерний змішуванням стилів королеви Ганни й Чіппендейла, при цьому такі американські майстри, як Джон Годдард (1724-1785) та Бенджамін Рандолф (працював у 1760-1790) проектували меблі високого ґатунку, створюючи індивідуальні інтерпретації англійських чинників. «Федералістський стиль» (1790-1820), який виник після американської революції, відображав сильний вплив пізнього георгіанського стилю в Англії. Невеликі, оброблені канелюрами колони ніжок й спинки крісел у вигляді щита копіювалися із альбомів Шератона та Хепплуайта. Інтер`єри, подібні до садиби Томаса Джефферсона у Монтичелло, прикрашалися класичними колонами й декоративними фризами.
Наприкінці федералістичного періоду нью-йоркський меблевий майстер Дункан Файф (1768-1854) розробив стиль в опорі на моду регентства («шератон») із ніжками у вигляді шаблі й увігнутими спинками стільців та крісел. Роботи Файфа знаменували собою перехід до ампіру або грецького відродження (1820-1860). В цей час меблі стають більш важкими , до моди входить глибокий рельєф різьблення, звірині лапи з кігтями використовуються у вигляді меблевих опор. «Грецька» манера збирання драпіровки з одного боку вікна використовується надзвичайно частіше, а колір стає темнішим й насиченим.
Вікторианський стиль. Стиль, який склався за часів правління королеви Вікторії в Англії, зазвичай вважають еклектичним, маючі на увазі пристрасть до поєднання декількох стилів разом. У ньому до стилю греко-римського «відродження» додали готику, рококо, стиль королеви Ганни, а також «італійський». Цей варіант «відродження» наклався на бурний процес розвитку фабричного виробництва, при цьому самі фабрики експериментували з новими матеріалами й намагались імітувати ручну роботу. У цілому, вікторианський стиль у меблях – це безліч вигинів, різьблення, шнурів з кистями та декоративних голівок шпалерних цвяхів. Шпалери на стіні, ковдри й драпіровки прикрашені багатими орнаментами, а кімнати були набиті предметами меблів та аксесуарами.
Стиль модерн. Основою формування стилю модерн («сучасного стилю») був рух, зв`язаний із творчістю членів англійського Суспільства мистецтв й ремесел (1860-1900), а також стиль «арт нуво» (1890-1905). Групи художників, відмовляючись від еклектики вікторіанського часу, створили меблеві гарнітури зі стриманою орнаментацією, яка поєднувалася із загальним тематичним рішенням форми. Вирізнялись чистота матеріалу й простота ліній. Поширюючи ці ідеї, дизайнери нового покоління Вальтер Гропіус (1883-1969), Ле Корбюзьє (1887-1965), Людвіг Міс ван дер Рое (1886-1969), Франк Ллойд Райт (1867-1959), Чарльз Імз (1907-1978) або Еро Саарінен (1910-1961) – поєднали майстерність, нові матеріали й технології, створив нові форми інтер’єру та нові форми меблів. Скло великих розмірів й навіска перетинок на металеві балки дозволили вільно поєднувати різні простори під однією стелею та зв`язати інтер’єр із зовнішнім простором. Сталеві трубки й синтетичні матеріали призвели до створення легких, контурних форм меблів з широким використанням вибагливо вигнутих ліній.
Стилі в дизайні інтер’єрів продовжують розвиватися разом із тим, як сучасні засоби зв`язку відокремлювали все більш тісні контакти між світовими культурами. Багато спеціалістів вважають, що нові стилі 21 століття виникнуть зі сплаву азійських, африканських, європейських й американських художніх ідей.